Василь Андрійович Симоненко, відомий поет-шістдесятник, у
важкий для України час написав щирі й сміливі рядки:
Україно! Ти для мене — диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
Ради тебе перли в душі
сію,
Ради тебе мислю і творю —
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою
говорю!
Народився Василь Симоненко в невеличкому селі Біївцях, що на
Полтавщині. На долю майбутнього поета випали напівголодне, напівсирітське
дитинство та післявоєнні негаразди. Хлопець виростав без батька. Матері
доводилося тяжко працювати, щоб заробити на шматок хліба. Допомагали дідусь і
бабуся, які дуже любили свого кмітливого онука.
Складати вірші Василь почав ще у шкільні роки, а вміщував їх
у стіннівці. Учителька згадувала, що хлопчина виділявся з-поміж інших учнів
своїм бідним одягом і гострим розумом. Нестатки у сім'ї не впливали на
Василькове навчання. У люті повоєнні
зими дорогою до
школи він повторював
уроки, а повертаючись додому, переспівував пісні. Школу закінчив із
золотою медаллю.
Вищу освіту Василь Симоненко здобув у Київському
університеті імені Тараса Шевченкана факультеті журналістики. Працював у
редакціях газет у Черкасах. Автор кількох збірок поезій, казок «Цар Плаксій та
Лоскотон», «Подорож у країну Навпаки».
Василь Симоненко був люблячим батьком. Син Олесь згадував,
як батько грався з дітьми, розповідав їм казки, читав вірші. А пишучи власні
казки, він чинив так: спершу читав їх синові, і ті рядки, що дитина
запам'ятовувала, друкував, а інші — доробляв. Так, зокрема, було з казкою «Цар
Плаксій та Лоскотон». Може, саме тому вона так подобається дітям.
Доля відміряла Василеві Симоненку лише двадцять вісім років.
Багато він ще міг створити, але не судилося — пішов із життя у розквіті свого
таланту. У спадок залишилася його чудова поезія та проза. Він безмежно любив
Україну, свій народ, тому й заповідав нащадкам:
Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки
Батьківщину.
Цар плаксій та лоскотон.
Цареве сімейство
Там, де гори і долини,
Де гуляє вітровій, —
Там цвіте краса-країна
З дивним ім'ям Сльозолий.
І колись в країні тій
Був на троні цар Плаксій.
Голова його — мов бочка,
Очі — ніби кавуни.
В Плаксія було три дочки
І плаксивих три сини.
Старша звалася Нудота,
Середульшенька — Вай-Вай,
Третя донечка — Плакота,
Всі сльозливі через край.
А цареві три сини
Так і звались — Плаксуни.
Отака була сім'я
У царя у Плаксія.
Цілі дні вони сиділи,
Голосили, та сопіли,
Та стогнали, та ревли,
Сльози відрами лили.
Цар Плаксій велів сердито:
«Хай із ними день при дні
Плачуть всі в країні діти,
Бо сміятись і радіти
У моєму царстві — ні!
Хто всміхнеться — в часі тім
Я того негайно з'їм!»
Ще була у Плаксія
Грізна гвардія своя:
В ній служили молодці
Забіяки-сльозівці.
Хто сміявсь — вони хапали
І нагайками шмагали,
Так що в царстві тому скрізь
Вистачало плачу й сліз.
Цар любив, як плачуть діти,
Бо любив їх сльози пити.
Отакий був цар Плаксій
У країні Сльозолий.
Дядько Лоскотон
Але в тому диво-царстві,
Зневажаючи закон,
Жив у мандрах і митарстві
Добрий дядько Лоскотон.
Він приходив кожний вечір —
Хай чи дощ іде, чи сніг —
До голодної малечі
І усім приносив сміх.
Мав він вдачу теплу й щиру,
Ще й лукавинку в очах.
І була накидка сіра
В Лоскотона на плечах.
Лоскотливі мав він вуса
І м'якенькі, наче пух.
І м'яке волосся русе
Розсипалося до вух.
Він як прийде, залоскоче,
То сміється, хто й не хоче.
Тільки де він появлявся,
Зразу плач там припинявся
І приходив до усіх
Голосний та щирий сміх.
Не любили Лоскотона
Цар Плаксій і Плаксуни,
Видавали заборони
Проти лоскоту вони.
І за дядьком Лоскотоном
Із нагайками в руках
Охоронці злих законів
Полювали по хатах.
Але дядько Лоскотон
Не боявся цих заслон:
Він ходив по всій країні
І носив з собою сміх
В розмальованій торбині,
В пальцях лагідних своїх
Арешт Лоскотона
Розізливсь тоді Плаксій —
Цар країни Сльозолий.
Гнівно він гукнув із трону:
«Гей, ледачі сльозівці!
Хто впіймає Лоскотона,
Буде муж моїй дочці!
Хто його посадить в льох —
Вибирай одну із трьох!
Бо уже цей Лоскотон
Скоро нам розвалить трон:
Що тоді ми будем пити,
Як не будуть плакать діти?»
І завзяті сльозівці
Понеслись у всі кінці,
Щоб скарати по закону
Баламута Лоскотона.
Довго скрізь його шукали,
У всі шпари заглядали,
Перерили всі двори,
Обходили всі бори.
Час потратили дарма:
Лоскотона скрізь нема,
Бо його завжди і всюди
Од ловців ховали люди.
Опівночі Лоскотон,
Коли всіх колише сон,
Йшов собі в бідняцькі хати їхніх діток розважати.
Був тоді у Плаксія Лютий посіпака,
Віроломний, як змія, Капітан Макака.
Так хотілося йому
Царським зятем стати,
Що ні разу в ту зиму
Не лягав і спати.
Все ходив, усе він слухав
І нарешті все рознюхав.
На світанку Лоскотон,
Насмішивши діток,
У міцний поринув сон
Між кленових віток.
А лукавий капітан Підікрався змієм
Й Лоскотонові аркан
Зашморгнув на шиї.
Руки вивернув назад,
Міцно спутав ноги
І мерщій у Плаксоград
Рушив у дорогу...
Рознесли всі перепони,
Гнули ґрати, мов прути:
— Гей, веселий
Лоскотоне,
Це прийшли твої брати!
Йди до нас, веселий брате,
В нашу здружену сім'ю!
Підем разом догравати
Ми весілля Плаксію...
Продовження весілля
У палаці кожен скаче
Та від щастя гірко плаче,
Ллються сльози, як ріка, —
Бачте, радість в них така!
Раптом цар упав на трон:
— Ой, рятуйте —
Лоскотон!
Всі відразу «ох!» та «ах!»,
Жах у кожного в очах.
А веселий Лоскотон
До царя стрибнув на трон
І сказав йому якраз:
— Насмієшся ти хоч
раз!..
Став царя він лоскотати,
І Плаксій став реготати.
Так сміявсь — аж заливався,
Аж від реготу качався,
Кулаками очі тер —
Потім лопнув і помер.
Ой, була ж тоді потіха —
Цар Плаксій помер од сміху!
З ним придворні одубіли,
Бо сміятися не вміли.
А цареві три сини,
Три завзяті Плаксуни,
Так сміялись-реготали,
Що штани з них поспадали.
Тож всі троє без штанів
До чужих втекли країв.
Три царівни теж навтьоки
У чотири бігли боки.
Кровопивці-сльозівці
Стали п'явками в ріці,
А Макака-забіяка
З'їв себе із переляку.
Так веселий Лоскотон
Розвалив поганський трон.
Сам же він живе й понині,
Дітям носить щирий сміх
В розмальованій торбині,
В пальцях лагідних своїх.
Схочеш сам піти в цей край,
То маршрут запам'ятай:
Треба йти спочатку прямо,
Потім вправо завернуть,
А тоді поміж дубами
Поведе наліво путь.
Після цього вже помалу
Чимчикуй куди попало:
Як од втоми не впадеш,
В цю країну попадеш.
Комментариев нет:
Отправить комментарий